Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII внесені зміни до ст. 265 КЗпП України та Кодексу України про адміністративні правопорушення. Цим же Законом органам місцевого самоврядування були надані повноваження контролювати додержання роботодавцями законодавства про працю, а також штрафувати їх у разі вчинення порушень. Суттєво збільшено фінансові і штрафні санкції за порушення трудового законодавства, які можуть бути застосовані як до юридичних осіб (підприємців) так і до посадових осіб таких юридичних осіб.
Водночас до квітня поточного року Кабінетом Міністрів України не було встановлено порядку здійснення контролю за виконанням положень нового законодавства. 26 квітня 2017 року Кабінет Міністрів України своєю постановою № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» затвердив:
1) «Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю» (надалі «Порядок 1»);
2) «Порядок здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю» (надалі «Порядок 2»).
Але з прийняттям урядом вказаної постанови виникли деякі питання її практичного застосування та невідповідності норм «Порядку 1» вимогам Закону України від 5 квітня 2007 року N 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (надалі «Закон N 877-V»). Невідповідність «Порядку 1» Закону N 877-V полягає, зокрема, у наступному. Відповідно до п.2 «Порядку 1» державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення «інспекційних відвідувань» та «невиїзних інспектувань» інспекторами праці.
Проте відповідно до вимог ст. 1 «Закону N 877-V» заходи державного нагляду (контролю) – планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Чинне законодавство України не має визначення термінів «інспекційне відвідування» та «невиїзне інспектування», а отже проведення таких заходів державного контролю протирічить вимогам закону і породжує прямі ризики для вчинення корупційних правопорушень, тим більше, що відповідно до абзацу 6 ч.4 ст. 4 «Закону N 877-V» виключно законами встановлюється спосіб здійснення державного нагляду (контролю).
Як зазначено у п. 9 «Порядку 1» під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред’явити об’єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Водночас, на підставі підпункту 2 п. 14 «Порядку 1» під час проведення інспекційного відвідування об’єкт відвідування має право не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі:
– відсутності службового посвідчення;
– якщо на офіційному веб-сайті Держпраці відсутні рішення Мінсоцполітики про форми службового посвідчення інспектора праці, акту, довідки, припису, вимоги, перелік питань, що підлягають інспектуванню;
– якщо строк проведення інспекційного відвідування перевищує строки, визначені пунктом 10 цього Порядку.
Відповідно ж до ч. 5 ст. 7 «Закону N 877-V» посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб’єкта господарювання. Суб’єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред’явили документів, передбачених цією статтею.
У ч. 7 ст. 4 «Закону N 877-V» передбачено, що у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов’язків суб’єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб’єкта господарювання.
Таким чином, утворилась правова колізія стосовно підстав для недопуску інспекторів праці до проведення перевірки, яка має вирішуватись на користь суб’єктів господарювання. Так, п. 3 «Порядку 1» передбачає, що контрольні повноваження інспектора праці підтверджуються службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці. Держпраці веде реєстр посвідчень інспекторів праці.
Наразі на офіційному сайті Держпраці не має реєстру посвідчень інспекторів праці, а є лише реєстри: 1) «Перелік суб’єктів господарювання, які проводять навчання з питань охорони праці працівників інших суб’єктів господарювання», 2) «Державний реєстр об’єктів підвищеної небезпеки». 3) «Реєстр уповноважених організацій, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 687».
Таким чином, наразі не має офіційного переліку інспекторів праці, які можуть проводити заходи державного контролю з питань охорони праці.
Також не оприлюднені на офіційному веб-сайті Держпраці, який відповідно до наявної на ньому інформації працює в тестовому режимі, форма службового посвідчення інспектора праці, акта, довідки, припису, вимоги, перелік питань, що підлягають інспектуванню.
Пунктами 27,28,29 «Порядку 1» передбачено, що заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються у випадку виявлення порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування.
У ч. 2 ст. 265 КЗпП України передбачено відповідальність у вигляді штрафу за порушення законодавства про працю.
Відповідно до ч. 4 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч. 9 ст. 53 Закону України “Про зайнятість населення” Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17.07.2013 р. № 509, якою затвердив «Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення».
На підставі ж п. 2 «Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» штрафи можуть бути накладені на підставі акту про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об’єднаної територіальної громади”;
Таким чином, «акт інспекційного відвідування або акт невиїзного інспектування» як підстави для накладення штрафу чинному законодавстві відсутні.
Відповідно до підпункту 1 п. 11 «Порядку 1» інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об’єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.
Проте у ч. 3 ст. 4 «Закону N 877-V» передбачено, що планові та позапланові заходи здійснюються в робочий час суб’єкта господарювання, який встановлено його правилами внутрішнього трудового розпорядку, а у ч. 11 ст. 4 «Закону N 877-V» прямо передбачено, що плановий чи позаплановий захід повинен здійснюватися у присутності керівника або його заступника, або уповноваженої особи суб’єкта господарювання.
Відповідно до п.п. 16,17 «Порядку 1» інспекторам праці надано повноваження складати у разі відсутності об’єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування) акта про неможливість проведення інспекційного відвідування і надсилати такий акт органам, яким підпорядкований об’єкт відвідування (за наявності), для вжиття заходів з усунення перешкод і забезпечення присутності об’єкта відвідування за своїм місцезнаходженням.
Однак ці норми протирічать ч. 1 ст. 4 «Закону N 877-V», де передбачено, що державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб’єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.
Також необхідно зазначити, що переважна більшість об’єктів відвідування не мають органів, яким вони підпорядковані, а тому відсутня можливість направити вказаний акт для вжиття заходів реагування.
У п. 30 «Порядку 1» передбачено 10-денний строк для оскарження припису чи вимоги інспектора праці з дати їх отримання до керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці.
Цим же пунктом передбачена і можливість оскарження рішення керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці за результатами розгляду скарги до керівника або заступника керівника Держпраці, але не передбачено строки на таке оскарження.
Враховуючи, що подання в установлений строк скарги тимчасово припиняє виконання припису або вимоги інспектора праці, то невизначеність строку на оскарження рішення керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці за результатами розгляду скарги створює умови для зловживань і порушення прав суб’єкта господарювання.
Таким чином, прийнятий «Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю» встановив певні правила проведення перевірок законодавства про працю, але потребує подальшого доопрацювання та приведення його у відповідність з вимогами чинного законодавства України.
Старший юрист Європейської правничої компанії
Р.І.Пугач