До адміністративного суду звернувся громадянин з позовом до Управління Пенсійного фонду України, в якому просив визнати неправомірними дії УПФ щодо ненадання йому копії апеляційної скарги УПФ та зобов’язати відповідача надати копію апеляційної скарги. Позивач посилався на те, що своєю відмовою відповідач порушив норми Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до обставин справи позивач направив до відповідача інформаційний запит про надання копії апеляційної скарги УПФ, що була подана на постанову суду у справі, де він був позивачем.

УПФ у відповіді на запит зазначило, що запитувана у листі інформація не відноситься до публічної, у зв’язку з чим звернення розглянуто в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян». Також позивача було повідомлено, що відповідно до статті 190 КАС України копію апеляційної скарги на постанову суду йому буде надіслано з апеляційного адміністративного суду після відкриття провадження у справі.

Окружний суд визнав неправомірними дії УПФ щодо ненадання особі копії апеляційної скарги та зобов’язав відповідача надати копію апеляційної скарги позивачу.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Оскільки лист відповідача не містить відповіді по суті інформаційного запиту позивача, суд дійшов висновку, що має місце неправомірна відмова в наданні інформації.

З таким висновком суду першої інстанції погодився і апеляційний адміністративний суд. ВАСУ скасував рішення судів попередніх інстанцій, а у позові відмовив.

ВАСУ зазначив, що УПФ в спірних правовідносинах щодо складання і подання до суду апеляційної скарги не є суб’єктом владних повноважень в розумінні статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки в даному разі не виконує своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, та не є розпорядником публічної інформації в розумінні статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації» цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

ВАСУ роз’яснив, що одержавши запит на інформацію, який подано згідно з Законом України «Про доступ до публічної інформації», проте який за своїм змістом є зверненням громадянина відповідно до Закону України «Про звернення громадян», розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (пункт 2 частини п’ятої статті 19, пункт 4 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»), та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом України «Про звернення громадян».

Суд вказав, що оскільки поданий позивачем запит про надання публічної інформації є фактично зверненням про надання інформації згідно з Законом України «Про звернення громадян», то право позивача на отримання публічної інформації не порушено, а відповідь на звернення позивача надана в межах терміну, передбаченого частиною першою статті 20 Закону України «Про звернення громадян» (постанова від 12.10.2017 у справі№ 2а/2570/2084/12).