Особа звернулась до суду зі скаргою на дії державного виконавця щодо проведення оцінки майна та визнання такою оцінки протиправною.

Також особа звернулась до суду з клопотанням про зупинення реалізації майна, оскільки державним виконавцем направлено до ДП «СЕТАМ» заявку та пакет документів для передачі на реалізацію арештованого майна, оцінка якого оскаржується в порядку ст.383 ЦПК України.

Суд першої інстанції задовольнив клопотання скаржника та зупинив реалізацію майна до набрання законної сили судовим рішенням, оскільки розгляд скарги боржника на дії державного виконавця з приводу оскарження проведеної оцінки майна безпосередньо впливає на питання реалізації належного йому майна.

В ухвалі про зупинення реалізації майна суд першої інстанції не посилався на статті 151, 152 ЦПК України, а керувався статтею 386 ЦПК.

Апеляційний суд залишив ухвалу суду першої інстанції без змін. Суд апеляційної інстанції вказав, що зупинення реалізації арештованого майна є одним із спеціальних заходів забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції посилався на статті 151, 152 ЦПК України щодо заходів забезпечення позову та вказав, що суд може вжити заходи забезпечення скарги, а не тільки позову, оскільки виконання рішення суду є стадією цивільного процесу.

ВССУ не погодився з вирішенням питання про зупинення реалізації майна судами попередніх інстанцій, скасував ухвали судів, а у задоволенні клопотання про зупинення реалізації майна відмовив.

ВССУ послався на те, що згідно з роз’ясненнями пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеними у п. 15 постанови від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою від 03 червня 2016 року № 4), при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду.

Разом із тим до завершення розгляду скарги при наявності для цього підстав суд може зупинити стягнення на підставі виконавчого листа (п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»).

ВССУ також зазначив, що Законом України «Про виконавче провадження» у ст. 34 врегульовано питання зупинення вчинення виконавчих дій, і це питання відноситься виключно до компетенції державного виконавця. Таким чином, розглядаючи скаргу на дії державного виконавця у порядку ст. ст. 383, 386, 387 ЦПК України, суд не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо вжиття заходів так би мовити «забезпечення скарги» шляхом зупинення реалізації майна, адже за приписами вищевказаних норм матеріального і процесуального права вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій відноситься виключно до компетенції державного виконавця.

Враховуючи, що в ЦПК України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому ст. ст. 151, 152 ЦПК України, вживати заходи забезпечення скарги на дії державного виконавця шляхом зупинення реалізації майна, ВССУ дійшов висновку, що суди порушили норми ЦПК України та вийшли за межі своїх процесуальних повноважень (ухвала ВССУ від 25.10.2017 у справі № 296/4819/17).

Зауважимо, що частина перша статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», окрім пункту 2 щодо зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа, містить пункт 3 щодо зупинення судом реалізації арештованого майна.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом реалізації арештованого майна у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Крім того з ухвали суду першої інстанції не вбачається, що судом вживались «заходи забезпечення скарги», відсутні в ухвалі суду першої інстанції і посилання на статті 151, 152 ЦПК України. Також суд першої інстанції не зупиняв виконавче провадження та не зупиняв вчинення виконавчих дій.