Статтею 1233 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт є одностороннім правочином (дія однієї сторони), породжує виникнення прав та обов’язків у спадкоємця після смерті заповідача.

Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Право на заповіт згідно зі статтею 1234 ЦК України має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та здійснюється особисто. А вчинення заповіту через представника заборонено.

Поряд з цим, частина друга статті 1247 ЦК України передбачає можливість підписання заповіту в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 207 ЦК України, у випадку, коли особа не може особисто підписати заповіт.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлено у статті 1247 ЦК України. Так, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; має бути особисто підписаний заповідачем; бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 1247 ЦК України заповіти, посвідчені вказаними особами, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз’яснено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Верховний Суд у справах, в яких особи покликались на нікчемність заповіту вказав, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанова від 20.05.2019 у справі №522/904/16-ц, постанова від 03.07.2019 у справі № 725/2412/15-ц).

При розгляді вимог про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними ВС зазначив, що аналіз положень статті 1257 ЦК свідчить про те, що відсутність інформації про державну реєстрацію заповіту у Спадковому реєстрі не є підставою для недійсності цього заповіту (постанова від 08.05.2019 у справі № 343/2271/16-ц).

У справі № 727/6176/16-ц ВС дійшов висновку, що обов`язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється на осіб, яким про посвідчення заповіту стало відомо у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків, свідків, та особу, яка підписує заповіт замість заповідача, а не на заповідача. Тому складання заповідачем заповіту в присутності інших осіб не може розцінюватися як порушення таємниці заповіту та (постанова від 10.06.2019).

Підставою для задоволення вимог позивача у справі про визнання заповіту недійсним, застосування наслідків його недійсності Верховний Суд визнав те, що заповіт було посвідчено секретарем виконкому сільської ради, на території якої заповідач не проживав (постанова від 19.06.2019 у справі № 136/576/16-ц).

А у справі про встановлення нікчемності правочину Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що підставою для задоволення позовних вимог для встановлення нікчемності заповіту у даній справі є те, що секретар сільської ради, посвідчуючи спірний заповіт, не мала на це повноважень, оскільки виключно виконавчий комітет сільської ради мав повноваження покласти на посадову особу цього органу місцевого самоврядування функції щодо вчинення нотаріальних дій, зокрема, посвідчення заповітів, а не сільський голова, як це мало місце у даному випадку (постанова від 12.06.2019 у справі № 607/15112/17-ц).

Слід мати на увазі, що відповідно до частини четвертої статті 1254 ЦК України якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Таке положення стосується і нікчемності заповіту, оскільки з огляду на положення частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин є різновидом недійсного правочину.

На таке застосування норм матеріального права звернуто увагу у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 398/3558/16-ц, в якій позивач наполягав на дійсності попереднього заповіту (на його користь), оскільки наступний заповіт судом недійсним не визнавався, а є нікчемним у зв`язку з недотриманням порядку його посвідчення, проте суд касаційної інстанції не визнав такі доводи обґрунтованими.

Посилання на судові рішення:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81925645
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82826626
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81925991
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82316261
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82797761
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82499472
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82526349

адвокат Богуцька Людмила Павлівна