Господарські суди розглядали справу за позовом виробничого кооперативу до товариства про визнання права власності на нерухоме майно та витребування його у відповідача.

У позові виробничий кооператив вказував, що спірне майно вибуло з власності організації орендарів, правонаступником якого є позивач, на підставі підробленого протоколу, установчого договору, в результаті злочинних дій колишнього керівника цього кооперативу та працівників кооперативу, що підтверджується ухвалою районного суду у кримінальній справі, а тому відповідно до вимог ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України майно підлягає витребуванню від добросовісного набувача як таке, що вибуло з власності позивача поза його волею іншим шляхом.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, визнав за позивачем право власності на нерухоме майно та витребував майно у товариства.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами права власності на нерухоме майно.

Крім того, суд зазначив, що відповідно до положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України не є преюдиціальними обставини, встановлені в ухвалі суду в кримінальному провадженні. Посилання позивача на ухвалу районного суду, як на доказ того, що спірне майно належить йому та з чим погодився суд першої інстанції є помилковим, оскільки ухвалою районного суду задоволено клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні у відношенні підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 27, частиною п’ятою статті 191, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України. Кримінальне провадження закрито, а підозрюваного звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною п’ятою статті 27, частиною п’ятою статті 191, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України, у зв’язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

ВГСУ скасував постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишив в силі.

Суд зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України преюдиціальне значення дійсно надається лише вироку суду у кримінальному провадженні. Водночас, у випадках, коли щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, провадження у кримінальній справі в силу закону не може бути закінчено постановленням вироку (у зв’язку із закінченням строків давності, внаслідок акта амністії, помилування, недосягнення віку кримінальної відповідальності, у зв’язку зі смертю), встановлені судом істотні обставини вчинення кримінального правопорушення, що вказані в ухвалі суду про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, мають враховуватися судами при розгляді господарських справ з урахуванням ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів.

ВГСУ зауважив, що звільнення особи від кримінальної відповідальності в порядку ст. 49 КК України відбувається за умов встановлення факту здійснення особою діяння, що кваліфікується як кримінальне правопорушення, з обов’язковим встановленням його складу та визначенням статті Кримінального кодексу України, якою передбачено відповідальність за вчинений злочин.

Суд апеляційної інстанції не спростував в загальному порядку (ст. 43 ГПК України) встановленого факту здійснення особою діяння, що кваліфікується як кримінальне правопорушення, в тому числі обставини підробки протоколу загальних зборів, що знайшли своє відображення в мотивувальній частині судового акта та не зазначив, які у суду виникли сумніви щодо достовірності цих обставин (постанова від 02.08.2017 № 916/3175/16).