Досить часто суб’єкти господарювання звертаються з приводу надання консультацій щодо нарахування та сплати земельного податку або орендної плати за користування земельною ділянкою. Варто звернути увагу, що на практиці було чимало випадків, коли необхідність сплати такого податку доводила не одне підприємство до банкрутства унаслідок користування не потрібними у господарській діяльності значними за площею земельними ділянками та незнання законодавства, як привести користування цими ділянками до оптимальних потреб.
Платникам земельного податку необхідно пам’ятати три основних правила:
1) плату за землю нараховують тільки власникам земельних ділянок, земельних часток (паїв) на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку або витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку;
2) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки;
3) за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їхньому користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Спроби представників контролюючих органів (фіскальної служби) чи органів місцевого самоврядування примусити здійснювати плату податку або орендної плати за земельну ділянку у разі відсутності відповідних правовстановлюючих документів щодо власності і користування, договору оренди на земельну ділянку або після закінчення терміну його дії, є неправомірними та підлягають оскарженню, у тому числі до правоохоронних органів.
Неодноразово посадові особи суб’єктів господарювання, особливо у сільській місцевості, нарікають на те, що ними раніше було укладено договори оренди земельної ділянки з органами місцевого самоврядування про оренду, наприклад, 800 – 1500 кв. м землі, хоча для ведення діяльності достатньо 200 – 300 кв. м, притому представники влади відмовляються зменшувати орендовану площу або розмір плату.
У таких випадках дії представників місцевого самоврядування є законними через те, що законодавством їм надано право укладати договори на оренду тих земельних ділянок, які зареєстровані у земельному кадастрі з описаними межами, призначенням, зареєстрованою площею, виділеною в натурі, та присвоєним кадастровим номером. З метою визначення корисної площі необхідно зробити поділ ділянки на дві або ж декілька з присвоєнням кожній окремого кадастрового номера. Така процедура займає зазвичай від 6 місяців до декількох років, і хто тим займався, може підтвердити, що це коштує чималих грошей, призводить до стресу, вимагає надання значної кількості документів та, навіть, неодноразових пропозицій за окрему плату пришвидшити отримання документів, що на здоровий глузд не лише не вигідно орендарю – не має договору оренди, не має плати за землю, але й призводить до вчинення корупційних правопорушень.
Водночас відповідно до статті 23 Закону України «Про оренду землі» орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати тільки в разі, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не з його вини.
Дозвіл на поділ земельної ділянки за зверненням орендаря надає орган місцевого самоврядування, якому надано право розпоряджатися такою ділянкою. Зрозуміло, що не завжди представники влади мають бажання відмовитись від додаткових коштів, особливо коли термін договору ще не закінчився. У таких випадках необхідно звертатися до суду для спонукання представників органів місцевого самоврядування до вчинення вищевказаних дій.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачено статтею 123 Земельного кодексу України, де, зокрема, вказано, що саме орендарі – зацікавлені особи, а не органи місцевого самоврядування, зобов’язані виготовляти документацію на орендовану ділянку.
Базою оподаткування податком, згідно зі статтею 271 Податкового кодексу України, є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку. або площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Це підтверджує і підпункт 12.3.4 статті 12 Податкового кодексу: рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об’єднаних територіальних громад не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Проте у пункті 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» зазначається: установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.
І далі за текстом пункт 7 Прикінцевих положень: рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.
Місцеві ради досить оперативно прийнялись до виконання даних рекомендацій законодавця. У січні-лютому 2016 року були збільшені ставки земельного податку та податку на нерухоме майно на 2016 рік. Представники фіскальної служби терміново повідомили платників і зобов’язали подавати уточнюючі декларації з новими ставками податку. При цьому на порушення вимоги статті 27 Бюджетного кодексу України та підпункту 12.4.3. статті 12 Податкового кодексу, де йдеться про те, що до повноважень сільських, селищних, міських рад належать прийняття рішення до початку наступного бюджетного періоду про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об’єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов’язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду, ніхто уваги не звертав.
Отже, органам місцевого самоврядування не надано права змінювати ставки податків під час поточного бюджетного року і, відповідно, застосовування будь-яких санкції з цього питання є правопорушенням, при вчинення якого існують усі підстави для повідомлення правоохоронним органам, до прокуратури.
Нагадаємо, що базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв’язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, не повинні перевищувати 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь, а земель загального користування – не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. За земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (як правило, знаходяться під забудовами), ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їхньої нормативної грошової оцінки.
Ставка податку за користування земельними ділянками, розташованими за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюється у розмірі не більше 5% від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Пільги щодо сплати податку для юридичних осіб.
Згідно зі статтею 283 Податкового кодексу не сплачується земельний податок за:
– сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій внаслідок Чорнобильської катастрофи, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства;
– землі сільськогосподарських угідь, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння;
– земельні ділянки державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур;
– землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування;
– земельні ділянки сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та фермерських (селянських) господарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень;
– земельні ділянки кладовищ, крематоріїв та колумбаріїв;
– земельні ділянки, надані для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення діяльності релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку.
Від сплати земельного податку також звільняються:
– платники єдиного податку, згідно статті 297 Податкового кодексу України;
– санаторно-курортні, оздоровчі та реабілітаційні заклади громадських організацій інвалідів; – громадські організації інвалідів України, підприємства та організації, які засновані громадськими організаціями інвалідів де протягом попереднього календарного місяця кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці;
– бази олімпійської та параолімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;
– дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форми власності і джерел фінансування, заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Юридичні особи, платники плати за землю самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. Також платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Окремим видом податку за землю є плата за оренду земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об’єкт оподаткування – земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Відповідно до Закону № 161-XIV «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. При передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.
Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній та комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.
Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці та інше.
На практиці можуть виникнути й інші питання, які стосуються сплати земельного податку та плати за оренду землі. Такі питання потребують кваліфікованого вирішення фахівцями з числа правників, підготовленими спеціалістами у сфері податкового законодавства.
Податковий консультант Р. В. Крохта