Спадкові правовідносини є одними з найдавніших цивільних правовідносин у суспільстві та мають власну багатовікову правову історію. Спадкові правовідносини серед інших цивільних правовідносин є чи не найбільш поширеними, позаяк майже кожна людина рано чи пізно стає їх учасниками. Відкриття спадкової справи, прийняття спадщини, спадкова трансмісія, поновлення строків прийняття спадщини – та багато інших питань, які виникають перед нашими клієнтами.
Спадкування за заповітом та – за законом
Відносини спадкування регулює спадкове право, яке утворюють сукупність правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов’язків померлої особи за правом спадкування до однієї або кількох осіб.
Зі смертю людина перестає існувати фізично, але значна кількість цивільних відносин, у яких вона була носієм прав та обов’язків, переживає її.
З 1 січня 2004 р. набрав чинності Цивільний Кодекс України, 6 книга якого « Спадкове право» регулює питання спадкових відносин в Україні .
Спадкове право як інститут цивільного права поділяється на дві частини: спадкування за заповітом і спадкування за законом (ст.1217 Цивільного Кодексу України).
Право спадкування тісно пов’язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із найпоширеніших способів набуття права власності, а спадкове право слугує охороні цього права.
Слід розуміти, що відповідно до Цивільного Кодексу України під поняттям «спадкування», розуміється перехід прав та обов’язків ( спадщина ) від померлої фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб ( спадкоємців).
Відносини спадкування виникають на підставі факту смерті фізичної особи або оголошення її померлою у встановленому законом порядку.
Спадщина
Згідно ст. 1218 Цивільного Кодексу України до складу спадщини входять усі цивільні права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
При цьому, відповідно до ст. 1219 Цивільного Кодексу України до складу спадщини не входять права та обов’язки, нерозривно пов’язані з особою спадкодавця ( особисті немайнові права спадкодавця).
Спадщина складається, як правило, із права приватної власності померлої людини на різне майно ( будинок, земельна ділянка, транспортні засоби, домашні речі та ін.). Крім права приватної власності до складу спадщини можуть належати й інші права померлого, а саме :
– право на одержання сум заробітної плати, пенсій, стипендій, аліментів та інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були отримані ним за життя;
– право на одержання страхових виплат, якщо у договорі страхування не був визначений вигодонабувач ;
– право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві в договірних відносинах;
– право на стягнення неустойки та на відшкодування моральної шкоди, які були присуджені спадкодавцеві за життя.
Також слід зазначити, що до спадкоємців переходять не лише права, але й обов’язки померлого,зокрема, відшкодувати шкоду, яка була завдана спадкодавцем іншій особі; відшкодувати моральну шкоду, яка була присуджена за життя спадкодавця ; повернути борги померлого та ін.
Заповіт у спадковому праві
Як зазначалося вище, спадкування настає за законом ( на загальних підставах родинних відносин) або за заповітом.
Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті ( ст.1233 Цивільного Кодексу України).
Саме за допомогою заповіту фізична особа може вирішувати питання майбутнього переходу її майна до інших осіб, втілюючи таким чином в життя своє суб’єктивне право власника.
Скласти заповіт – означає визначити осіб, які можуть стати правонаступниками заповідача у разі його смерті. В основі заповіту лежить пряме волевиявлення людини або кількох осіб, якщо це є заповіт подружжя, щодо добровільного розпорядження своїм майном після смерті.
Спадкоємці – це вказані у заповіті або у законі особи, до яких переходять цивільні права і обов’язки спадкодавця , які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народилися після відкриття спадщини. Спадкоємцями також можуть виступати юридичні особи, держава.
Заповіт потребує нотаріального посвідчення. Наказом Міністерства Юстиції України від 22.02.2012р., №296/5 « Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» визначено, що спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої ( або такої, що надійшла поштою) першою заяви спадкоємця про прийняття спадщини чи про відмову від прийняття спадщини, претензії кредитора та ін.
Вступ у спадщину
Спадкове право є інститутом права, норми якого містить не тільки Цивільний Кодекс України (як безпосереднє джерело права), а й інші законодавчі акти: Сімейний Кодекс України, Земельний Кодекс України, Закон України «Про міжнародне приватне право» , Закон України « Про господарські товариства», Закон України « Про авторське право» та ін.
При застосуванні норм спадкового права при вступі у спадщину, у громадян часто виникають проблемні питання щодо своєчасного та вірного вступу у спадщину, захисту порушеного права та способів уникнення колізій у спадковому законодавстві.
Питаннями, які ,як правило, виникають у громадян при вступі у спадщину є такі:
– право на обов’язкову частку у спадщині;
– визнання заповіту не дійсним;
– усунення осіб від права на спадкування;
– спадкування за законом;
– спадкування при фактичних шлюбних відносинах;
– визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини;
– розподіл спадщини між спадкоємцями;
– спадкування авторського права ;
– спадкування при спадковому договорі ;
– спадкування за заповітом подружжя;
– спадкування корпоративних прав ( цінних паперів-акцій, частка
в товаристві, приватному підприємстві);
– спадкування земельних ділянок іноземцями;
– проблеми колізійного регулювання у міжнародному спадковому праві.
Звичайно, що це не всі питання, які можуть виникнути при вступі у спадщину, з огляду на те, що в кожній родині існують свої взаємовідносини, та реалізація самого права на спадщину досить часто стикається з правовими труднощами та колізіями.
Зупинимося на деяких практичних питаннях, які можуть виникнути при вступі у спадщину, та потребують вирішення.
На сьогодні інформацію про місцезнаходження майна померлого можна отримати з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, або шляхом подання до суду (до звернення з позовною заявою) заяви про забезпечення доказів шляхом витребування інформації про майно, яке перебувало у власності померлого.
Варто пам’ятати, що кожний новий заповіт скасовує попередній. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків коли заповіт було складено спадкодавцем під впливом насильства або ж, коли спадкодавець не усвідомлював своїх дій на час складання заповіту.
Недійсність заповіту
При зверненні до суду щодо визнання заповіту недійсним необхідно усвідомлювати, що підставами для визнання недійсним заповітів може бути складання заповіту спадкодавцем проти його справжньої волі унаслідок застосування до нього фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, або якщо спадкодавець на час оформлення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними. Ці обставини можна підтвердити лише за результатами проведеної судової психологічно
-психіатричної експертизи на підставі письмових доказів, пояснень свідків, медичної документації ( також можливе призначення комісійної експертизи з цього питання) у межах розгляду справи.
Спадкові спори
Чимало проблемних питань виникає у справах про спадкування у зв’язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, а це призводить до потреби звертатись до суду за захистом прав спадкоємців шляхом подання позову про визнання права власності на майно у порядку спадкування. Подекуди ускладнює вирішення спорів відсутність документів, які підтверджують родинні стосунки між спадкоємцем і померлим, що також призводить до необхідності звернення до суду для встановлення факту родинних стосунків.
За загальним встановленим правилом спадкоємці ділять між собою майно, яке на момент смерті спадкодавця перебувало у його власності та було,відповідно, зареєстровано за померлим.
Спірні питання можуть виникнути при спадкуванні частки спадкодавця у спільній сумісній власності з іншими особами ( щодо спільного сумісного майна подружжя). Якщо майно було зареєстроване за одним із подружжя,
то фактично спадкоємці мають право на спадкування частки померлого у такому майні, а саме ½ частки спадкового майна. У таких випадках спадкоємець має звернутись з письмовою заявою до нотаріуса про видачу свідоцтва на частку майна у спільній сумісній власності, але може отримати постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій. Така постанова нотаріуса є підтвердженням, що право спадкоємця порушене. Звернення до суду
з позовом про визнання прав спадкоємця на частину майна, яке перебуває
у спільній сумісній власності, матиме підстави за умов винесення постанови нотаріусом про відмову у вчиненні нотаріальних дій. В іншому випадку суд вправі відмовити у позові з огляду на відсутність порушеного, невизнаного чи оспорюваного права.
Вищий Спеціалізований Суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму інформаційному листі від 16.05.13р., за №24-753-0/4-13 роз’яснив, що у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці спільної сумісної власності мають право звернутись з позовом до суду про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності. Після встановлення судом, що спірне майно дійсно перебувало у спільній сумісній власності померлого та відповідача ( іншого з подружжя) суд вправі визначити частку у такому майні та відповідно визнати за спадкоємцем його право на цю частку. Також слід зазначити, що норми цивільного законодавства чітко передбачають право спадкоємців здійснювати поділ спадкового майна за домовленістю та змінювати за домовленістю розмір своїх часток у спадковому майні ( досудовий порядок вирішення спору).
Визнання спадщини відумерлою
Для запобігання ситуаціям, пов’язаним із невизначеністю правового режиму майна, яке залишилося після спадкодавця і ніким не успадковане, законодавець передбачив інститут визнання спадщини відумерлою. Згідно із ст. 274 Цивільного Процесуального Кодексу України, заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених Цивільним Кодексом України, подається до суду органами місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Як встановлює ч.1 ст.1277 Цивільного Кодексу України, підставами звернення до суду про визнання спадщини відумерлою є відсутність спадкоємців, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, відмова від прийняття спадщини, також за умови спливу 1- річного терміну вступу у спадщину ( ч.2ст.1277 ЦК України).
Дія спадкового права у часі і просторі
В умовах активних міграційних процесів у суспільстві, коли спадкодавець та спадкоємець нерідко опиняються громадянами різних країн, або виникають ситуації, коли заповіт складається на території іноземної країни відповідно до вимог законодавства, що діє на її території, неодмінно виникає питання вибору норм права, що має застосовуватися до спадкових відносин з іноземним елементом. Ст.70 Закону України « Про міжнародне приватне право» визначає, що спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання , якщо спадкодавцем не було обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Ст. 72 цього ж Закону встановлює , що форма заповіту визначається правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання заповіту або в момент смерті.
Спадкування земельних ділянок
Колізії застосування норм спадкового права виникають при спадкуванні іноземцями земельних ділянок. Землі сільськогосподарського призначення за заповітом не можуть передаватись у власність іноземців, слід зазначити, що видача такого документа, як свідоцтва про право на спадщину нотаріусом не засновується на законі. Виникає колізія норм, одна з яких (ч.4 ст.81 Земельного Кодексу України) допускає прийняття сільськогосподарських земель у спадщину, а інші (ч.2ст.81, ч.2 ст.82 Цивільного Кодексу України) не допускають виникнення права власності на земельні ділянки. Отже, чинне законодавство унеможливлює відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення успадкованих іноземцями, особами без громадянства та іноземними юридичними особами. Укладення будь-яких правочинів, спрямованих на відчуження даних земель зазначеним особам, є прямим порушенням закону.
Спадкування у фактичному шлюбі
Потребує глибокого і всебічного дослідження правове питання, щодо вступу у спадщину на майно, яке перебувало у фактичному шлюбі. Не всі громадяни, які живуть разом, реєструють свої шлюбні відносини згідно сімейного законодавства, а подекуди , перебуваючи у законному шлюбі з іншими особами, не оформлюють розлучення з тих чи інших підстав. Така правова невизначеність призводить до виникнення проблем при настанні смерті одного з фактичного подружжя, що викликає потребу доводити своє право на майно, яке було придбано за час фактичного сімейного проживання разом, з огляду на те, що у когось із пари, як правило є законні спадкоємці ( батьки,діти, внуки, племінники та ін.). Ст.1264 Цивільного Кодексу України осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше 5 років до часу відкриття спадщини, відносить до 4-ої черги спадкування за законом. Однак зрозуміло, що навіть за такої умови частка у спадщині фактичного чоловіка або дружини буде значно меншою ніж та, яку він або вона могли б отримати
у зареєстрованому шлюбі. Тому, як висновок, – фактичному подружжю варто офіційно придбавати майно одразу на двох або обов’язково врегульовувати питання спадкування за допомогою заповіту.
Спадкування корпоративних прав
Законодавством передбачені особливі умови спадкування корпоративних прав, зокрема, Закон України « Про господарські товариства» встановлює право на набуття спадщини за спадкодавцем, який є членом господарських товариств. Ст.55 цього Закону зазначає в контексті спадкування корпоративних прав, що у зв’язку із смертю громадянина, учасника господарського товариства, спадкоємці мають переважне право вступу до цього товариства. Але необхідно зазначити, що законодавством не встановлений строк, упродовж якого спадкоємці мають виявити своє бажання вступити до товариства чи відмовитися від вступу. Важливим моментом є фактична неможливість спадкоємців вступити у володіння корпоративними правами протягом 6- ти місяців після її прийняття. Маючи право на спадщину спадкоємець перші 6 місяців не може його реалізувати через відсутність доказів наявності цього права. Необхідно підтримати думку , про зміну положень ст. 147 Цивільного Кодексу України (перехід частки учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи), де у ч.5 цієї статті зазначається, що частка у статутному капіталі ТзОВ переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи – учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства та ст. 55 Закону України «Про господарські товариства» з зазначенням механізму реалізації спадкоємцями корпоративних прав, які вони отримали внаслідок спадкування, порядок відступлення корпоративних прав, участь ТзОВ до відкриття спадщини, а також строки прийняття чи відмови у прийнятті до ТзОВ спадкоємців померлого учасника.
Строк прийняття спадщини
Вступ у спадщину є дією, яка обмежена чітко встановленим законом строком. Ст.1270 Цивільного Кодексу України встановлює для прийняття спадщини строк у 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у 3 місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо спадкоємець упродовж встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців , які не прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини ( ст.1272 ЦК України). У спадкових справах даної категорії позивачу – спадкоємцю доведеться у суді доводити поважність причин , які призвели до пропущення строку ( Постанова Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008р., за №7 «Про судову практику у справах про спадкування»). Такими причинами є тривала хвороба, перебування за кордоном, довготривале відрядження та ін. При розгляді у суді позовів обов’язковим є витребування матеріалів (копій) спадкової справи, після закінчення строку прийняття спадщини, для з’ясування дійсних спадкоємців померлого тощо.
Прогалини спадкового законодавства
На думку фахівців у спадковому законодавстві містяться певні прогалини які перешкоджають якісному вирішенню спадкових спорів .
У спадковому законодавстві мала би бути норма, яка б надавала суду можливість відмовляти у задоволенні позову, пред’явленого обов’язковими спадкоємцями, за умови доведення у судовому порядку їхньої негідної поведінки щодо спадкодавця. Обставини негідної поведінки спадкоємця щодо спадкодавця (чи інших спадкоємців) засвідчуються вироком ( рішенням ) суду, що набуло законної сили.
Можливість укладати заповіт повинні мати не лише повнолітні особи, але й ті, кому хоч і не виповнилося 18 років, але їм була надана повна цивільна дієздатність. Особи віком 14 – 18 років можуть отримувати стипендію, мають право влаштовуватися на роботу і розпоряджатися своїм майном. Отже вони повинні мати право на розпорядження його у спадку, тобто з одного боку він має право розпоряджатися своїм заробітком, стипендією, а з іншого – у нього немає можливості розпоряджатися своїми коштами шляхом складання заповіту. Нинішня ситуація у суспільстві спонукає молодь до самостійного джерела доходів, а тому висловлені думки є цілком слушними.
Вбачається необхідним законодавчо упровадити таку форму заповіту як заповіт у надзвичайних обставинах з огляду на загострення ситуацій в окремих місцевостях та регіонах держави, що пов’язано з проведенням бойових дій, збройних протистоянь. Інститут «надзвичайного заповіту» досить широко відомий спадковому праву в інших країнах. Так, Цивільний Кодекс Угорщини передбачає , що в особливих умовах при наявності надзвичайної ситуації будь – яка особа, яка володіє заповідальною дієздатністю, може виразити свою волю в усній формі. У Німецькому цивільному Уложенні передбачається складення заповіту ( у письмовій або усній формі) у присутності 3-х свідків. Цивільне законодавство Іспанії також передбачає усну форму заповіту, якщо це відбувалося у присутності декількох свідків під час бойових дій в умовах неминучої безпеки. У ст.952 Цивільного кодексу Польщі передбачається можливість складання спеціальних заповітів, якщо існує побоювання швидкої смерті спадкодавця або, якщо унаслідок особливих обставин дотримання звичайної форми заповіту є неможливим або ж це пов’язано з надзвичайними труднощами. У цьому випадку спадкодавець вправі виразити свою останню волю усно в присутності не менше 3-х свідків. Відповідно до законодавства Швейцарії при настанні надзвичайних обставин (погроза загибелі, відсутність зв’язку, епідемії, военні дії), спадкодавець вправі вдатися до спрощеної форми свого волевиявлення, оголосити волю у присутності двох свідків і покласти на них обов’язок викласти ( або доручити іншій особі викласти) зміст заповіту письмово на листі (ст.506 ЦК України).
Підсумовуючи, можемо зазначити, що належним чином оформлений заповіт, чітке визначення кола осіб-спадкоємців та майна ( як рухомого так і нерухомого), яке буде предметом спадкування, у подальшому не призведуть до виникнення проблем при вступі у спадщину спадкоємців.
Якщо виникли певні проблеми (відкриття спадкової справи, прийняття спадщини, спадкова трансмісія, поновлення строків прийняття спадщини) чи питання і Ваші спадкові права порушуються, фахівці Європейської Правничої Компанії нададуть Вам якісну правову допомогу щодо захисту і поновлення Вашого порушеного права.
Підготувала старший юрист Європейської правничої компанії
І. В. Лобер
Схожі статті:
Заповіт та підстави визнання його недійсним