Відповідно до статті 1273 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку для прийняття спадщини. Така заява подається нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Згідно з положеннями статті 1274 ЦК України спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
Частина п’ята статті 1273 ЦК України визначає, що відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.
Поряд з цим, відповідно до частини п’ятої статті 1275 ЦК України відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.
Цивільне законодавство також надає можливість спадкоємцю змінити своє рішення щодо відмови від прийняття спадщини. Так, частиною шостою статті 1273 ЦК України передбачено, що відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Спадкоємці, які змінили своє рішення щодо відмови від прийняття спадщини, але не встигли відкликати таку відмову, нерідко звертаються до суду з позовною заявою щодо визнання недійсною відмови від прийняття спадщини. Проте зміна рішення спадкоємця сама по собі не є підставою для задоволення таких вимог.
Відповідно до частини п’ятої статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу. Це відповідно: вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; вчинення правочину під впливом помилки; вчинення правочину під впливом обману; вчинення правочину під впливом насильства; вчинення правочину під впливом тяжкої обставини.
Так, у справі № 404/5790/16-ц особа просила суд визнати відмову від прийняття спадщини за законом після смерті батька недійсною, покликаючись на те, що така відмова від спадщини була вкрай невигідною для неї та зроблена під впливом тяжкої обставини. Так, позивач відмовилась від спадщини на користь свого брата, який мав проблеми зі здоров`ям, постійно хворів і йому не вистачало коштів на лікування, а також йому потрібні були гроші на розвиток бізнесу. Проте брат позивача свідоцтво про право на спадщину не отримав, оскільки помер.
Верховний Суд у цій справі зазначив, що зміна думки щодо відмови від спадщини у зв`язку зі смертю у подальшому особи (майже через три роки), на користь якої здійснена така відмова, не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною. Недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв`язку з обставинами, що виникли пізніше.
З урахуванням підстав позову (вчинення правочину під впливом тяжкої обставини), ВС звернув увагу на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою за наявності одночасно двох умов: під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин). Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. У цій справі Касаційний цивільний суд погодився з висновком апеляційного суду щодо відмови у позові за недоведеності факту наявності тяжкої обставини у позивача, що примусило її відмовитися від прийняття спадщини, а також вкрай невигідних їх умов, за наявності яких відмова від спадщини підлягає визнанню недійсною на підставі статті 233 ЦК України (постанова від 31.07.2019).
У справі № 638/7528/15-ц позивач, яка було спадкоємицею за заповітом, відмовилась від прийняття спадщини на користь своєї матері. Згодом нотаріус повідомив, що в іншій нотаріальній конторі вже відкрито спадкову справу за заявою іншого спадкоємця. Позивач зазначала, що їй не було роз’яснено правових наслідків відмови від прийняття спадщини за заповітом, а вона вважала, що оскільки проживала разом із батьком, то вже є власницею майна. Також позивач вважала, що державний нотаріус не здійснила належним чином пошуку в єдиному реєстрі спадкових справ. Суди всіх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову та вказали на те, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
У справах № 334/1221/16-ц та № 273/175/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовів про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, у яких позивачі покликались на вчинення відмови під впливом помилки.
Так, у справі № 334/1221/16-ц суди, зважаючи на те, що позивач (який покликався на те, що мав на меті оформлення спадщини, а не відмову від неї) на час укладення оспорюваного одностороннього правочину мав хвороби очей і вух, був особою похилого віку, після відмови від спадкового майна, а саме будинку, продовжував проживати у ньому, дійшли висновку, що позивачем доведено наявність правових підстав, передбачених статтею 229 ЦК України, для визнання недійсною відмови від прийняття спадщини у зв’язку з вчиненням такого правочину внаслідок помилки щодо його природи.
У справі № 273/175/16-ц суди першої та апеляційної інстанцій відмовили особі у задоволенні позову та вважали, що не доведено, що на момент написання заяви про відмову від спадщини мала місце помилка щодо природи правочину, або прав і обов’язків сторін. Проте Верховний Суд судові рішення скасував та позов задовольнив. Суд касаційної інстанції зазначив, що доказами підтверджено те, що при поданні заяви про відмову від обов’язкової частки у спадщині особа припустилася помилки, оскільки є особою похилого віку, інвалідом І групи, у зв’язку з чим потребує стороннього догляду; до обов’язкової частки у спадщині, від якої позивач відмовилася, входить частина будинку, який є місцем її постійного проживання; на час відмови від спадщини позивач мала переконання, що відповідач буде продовжувати її доглядати і після смерті чоловіка.
Посилання на судові рішення:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83387624
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73627749
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73627551
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72587716
адвокат Богуцька Людмила Павлівна