Незважаючи на те, що рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника відповідно до процесуального законодавства належить до рішень, які суд допускає до негайного виконання, роботодавець дуже рідко виконує їх добровільно та здебільшого вдається до затягування виконання та інших правових зловживань.
Слід мати на увазі, що стаття 236 Кодексу законів про працю України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Верховний Суд України у постанові від 23.06.2015 у справі № 21-63а15 висловив позицію, відповідно до якої стаття 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, – пред’явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Відповідно до вказаної постанови добровільне виконання рішення суду боржником – це його законодавчо встановлений обов’язок. Зокрема, зазначений обов’язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
З таким висновком погоджується і Верховний Суд у своїх постановах.
Таким чином, позиція роботодавця, який очікує на відкриття виконавчого провадження задля виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, не є обґрунтованою та в подальшому не буде підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення з нього коштів (середнього заробітку) за затримку виконання рішення суду.
У справі № 760/9521/15-ц Касаційний цивільний суд зазначив, що за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою – підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника (постанова від 24.01.2019).
А у справі № 755/11180/18 КЦС дійшов висновку, що цивільним процесуальним законом не встановлено обов’язку особи звертатись із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі саме до того суду, який вирішував спір про поновлення на роботі (постанова від 30.01.2019).
Під час розгляду справи № 552/3404/17 Касаційний цивільний суд визначив правову природу вимоги про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, вказавши, що такий спір є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України – у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (постанова від 25.07.2018).
Посилання на судові рішення:
http://www.viaduk.net/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/DA5CB3FF86EDD1EBC2257E7E0024EF28
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79439592
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79988706
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75580870
адвокат Богуцька Людмила Павлівна