Наша юридична фірма успішно оскаржила обмеження у пенсійному забезпеченні військовослужбовця, що призвело до винесення судом рішення про виплату йому пенсії без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням виплачених сум . Дізнайтеся про цей тріумф для військовослужбовців та його наслідки.
Щодо обмеження пенсії позивача після проведення індексації максимальним розміром.
Стаття 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” визначає, що індексація грошових доходів населення – встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, відповідно до якої індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України “Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році” № 118 від 16.02.2022 передбачено, що з 1 березня 2022 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 згаданої постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Кабінетом Міністрів України 24 лютого 2023 року прийнято постанову № 168 “Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році” (надалі – Постанова № 168).
Пунктом 1 Постанови № 168 встановлено, що з 01 березня 2022 року перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 “Питання проведення індексації пенсій у 2019 році” (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі – коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,197.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році” установлено, що з 1 березня 2023 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною”, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 “Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році” військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2022 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 10 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом. Підвищення пенсії, передбачене абзацом першим цього пункту, встановлюється додатково до щомісячної доплати до пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 р. № 713 “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб”.
Відповідно до статті 43 Закону України № 2262-ХІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Щодо застосування відповідачем обмеження позивачу пенсії максимальним розміром, то суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі № 1-38/2016, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09 квітня 1992 року зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення зазначені положення втратили чинність, тобто виплата пенсії особам, які отримують її відповідно до положень Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, має здійснюватися без обмеження пенсії максимальним розміром.
Тобто, починаючи із 2017 року стаття 43 Закону України № 2262-XII не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Відтак, внесені Законом України від 06.12.2016 № 1774 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії – “у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року” замінено словами і цифрами “по 31 грудня 2017 року”), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, від 09.11.2020 у справі № 813/678/18.
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що обмеження розміру виплати пенсії позивача при проведенні перерахунку з 01.03.2023 (дата проведення перерахунку пенсії на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 “Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році) не ґрунтуються на положеннях Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” 06.12.2016 року № 1774-VIII, оскільки аналогічні за суттю та змістом обмеження, передбачені частиною 7 статті 43 Закону від 09.04.1992 року № 2262-XII, визнанні неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016.
Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачено, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” (заява N 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23).
Крім того, відповідно до пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004 у справі N 1-13/2004, Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме – у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба в Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність.
Зважаючи на наведене, суд зазначає, що право позивача на отримання перерахованого розміру пенсії, з урахуванням вже сплачених сум, має визначатись та визначається безпосередньо Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, а відтак підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод “Захист прав власності” і що відповідні суми доплати до пенсії за результатом проведення перерахунку слід вважати “майном” у розумінні цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат, в той час як невиплата таких сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
Наведена правова позиція підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішеннях від 10 березня 2011 року у справі “Сук проти України” (заява N 10972/05), згідно з яким поняття “майно” в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися “майновими правами” і, відповідно, “майном” у розумінні цього положення (п. 22) та від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (заяви N 68385/10 та 71378/10), в якому Суд нагадав, що за певних обставин “законне сподівання” на отримання “активу” також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має “законне сподівання”, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя – наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі “Копецький проти Словаччини” (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява N 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX).
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.