Цивільне законодавство ставить достатні та цілком зрозумілі вимоги стосовно оформлення відносин позики. Відповідно до ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики між фізичними особами має бути укладеним у письмовій формі, якщо предметом позики є кошти у сумі 10 і більше неоподаткованих мінімумів доходів громадян ( наразі – 170 грн.). Форма договору має значення для забезпечення подальшого виконання умов такого договору і для доказування обставин, які є важливими для сторін договору у разі виникнення спору,зокрема, у разі неповернення боржником боргу.


Боргова розписка не є письмовим договором і це необхідно чітко розуміти. Водночас, боргова розписка підтверджує певні обставини – у даному разі обставини отримання позичальником у позикодавця певну суму коштів. Вимоги цивільного законодавства стосовно змісту боргової розписки відсутні, проте зміст такої розписки має відповідати фактичним діям щодо передачі-отримання конкретної суми коштів і, як правило, з посиланням на очевидців укладення договору позики (передачу – отримання коштів). Важливість боргової розписки, її значення у договірних відносинах продемонструємо конкретним прикладом з практики.

До Європейської правничої компанії звернулися за допомогою про захист прав позикодавця. У відповідності до обставин справи було встановлено, що позичальник взяв на себе зобов’язання повернути грошові кошти у встановлений строк. З часом, позичальник почав ухилятися від своїх обов’язків та відмовлятися від повернення грошей.

Фахівці Європейської правничої компанії проаналізували справу та надані документи і порадили наступну тактику захисту. У відповідності до цивільного законодавства, сторони склавши розписку засвідчили, що між ними виникли зобов’язання. Характер зобов’язань, де одна сторона надала грошові кошти, а інша сторона зобов’язалася їх повернути у тому ж розмірі – визначається як договір позики. Підтвердженням укладання такого договору стала розписка позичальника, яка засвідчила передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Відповідно до наявної розписки, позичальник зобов’язувався повернути позику (гроші) у строк та в порядку зазначеному у ній.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З приписом статті 530 Цивільного кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

В порядку розроблення тактики судового захисту, було визначено які стягнення можна вимагати у судовому процесі:
– повернення позики (грошей) у кількості та якості, що були передані позикодавцем позичальнику;
– інфляційні втрати, в порядку ст.625 ЦКУ
– 3% річних, в порядку ст. 625 ЦКУ
– інші відсоткові зобов’язання, в порядку ст.1048 ЦКУ
– конпенсація витрат за надану правову допомогу;
– компенсація витрат за сплачений судовий збір.

Вже в судовому засіданні було надано матеріали та доведено факт передачі грошових коштів та взяття позичальником за себе зобов’язання по їх поверненню.

Хоча інша сторона і намагалася довести, що розписка була написано під спробою психологічного тиску, але ці заяви були спростовані показами у суді свідків, які були присутніми при укладенні договору і складання розписки. Отже суд встановив, що не було наведено фактів, які б завадили виконати позичальником свої зобов’язання.

Як наслідок, фахівцями Європейської правничої компанії було виграно справу на користь клієнта.