Розпорядженням № 1021-р від 30 вересня 2015 року Кабінет Міністрів України передав усі повноваження Державної інспекції з питань праці України та Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, які припиняються, до їх правонаступника – Державної служби з питань праці України (Держпраці України).
У якості однієї із базових засад діяльності цього новоствореного органу державного нагляду було задекларовано «зміщення акцентів від карального органу до сервісної служби та впровадження принципу відкритості і прозорості як для працівників так і для роботодавців».
Такий висновок безумовно буде максимально позитивно сприйнятий усіма піднаглядовими органам Держпраці України суб’єктами господарювання.
Водночас публічне застосування стосовно державного наглядового органу України у галузі охорони праці, терміну «каральний орган» (хоча й в минулому часі), є вочевидь невдалим і спекулятивним. Адже посадові особи державного органу, функцією якого є якраз нагляд за виконанням положень законодавства про безпеку і охорону праці, жодним чином не можуть бути віднесені до тих, хто переслідує «каральну» мету.
Закономірно виникає питання: а що ж такого «карального» серед функцій органів Держгірпромнагляду України, діяльність якого припинена Кабінетом Міністрів України, могло бути передбачено попередніми редакціями законодавства України у галузі охорони праці, і чого «майже не буде» (чи, можливо, взагалі вже не має бути?) серед функцій новостворених органів Держпраці України?
Можливо, не буде функції з повного або часткового зупинення виробництва, проведення робіт, надання послуг, експлуатації обладнання у зв’язку з порушеннями суб’єктами господарювання вимог законодавства України «Про охорону праці»?
Однак такі функції ще з липня 2013 року застосовувалися не посадовими особами (державними інспекторами, начальниками та заступниками) органу державного нагляду, а виключно окружними адміністративними судами, хоч і за позовами територіальних органів Держгірпромнагляду. Отже «каральним», якщо так можна сказати, щодо суб’єкта господарювання з липня місяця 2013 року виступає судове рішення, а для суду не існувало якогось пріоритету позиції позивача (органу державного нагляду) перед запереченнями відповідача (суб’єкта господарювання). Факти задоволення таких позовів судами свідчили виключно про підставність і законність позовних вимог і про необхідність таким чином захистити конституційні права працівників на охорону праці.
Ці функції залишилися незмінними за новоствореною структурою Держпраці України у повному обсязі. Вони прямо передбачені Законом «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (ч.5 ст.4 та ч.7 ст.7); Кодексом адміністративного судочинства України (п.5 ч.1 ст.183-2), не кажучи вже про затверджене 11 лютого 2015 року Положення про Державну службу України з питань праці та відповідне Положення про територіальний орган Державної служби України з питань праці.
Підпункт 52 пункту 4 Положення про Держпраці України прямо зазначає, що «Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: зупиняє, припиняє, обмежує експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень та інших виробничих об’єктів, виготовлення та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва, виконання певних робіт, у тому числі пов’язаних із користуванням надрами, застосуванням нових небезпечних речовин, реалізацію продукції шляхом видачі відповідного розпорядчого документа у передбачених законодавством випадках, а також анулює видані дозволи і ліцензії до усунення порушень, які створюють загрозу життю працівників».
Зупинення, припинення, обмеження, анулювання є видами адміністративних санкцій, що застосовуються до суб’єкта господарювання відповідно до Закону «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» за порушення ним законодавства України з охорони праці. Їх, звичайно ж, при великому бажанні можна спробувати називати й каральними, хоча такими вони за своєю правовою природою не являються. Їх мета – не покарання порушника. А захист і відновлення порушених прав працівників.
Можливо відверто «каральною» функцією припинених органів Держгірпромнагляду України вважалося їх повноваження щодо накладення адміністративних штрафів на винних осіб суб’єктів господарювання за допущені ними порушення у галузі охорони праці, промислової безпеки та охорони надр?
Однак 54-й підпункт пункту 4 Положення про Державну службу з питань праці України передбачає аналогічні повноваження, відповідно до яких Держпраці «накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці».
Якщо Держпраці не виконуватиме (повністю чи частково) ці функції, прямо визначені для неї чинним законодавством України та її Положенням, мотивуючи це високими цілями «переходу від каральної до сервісної діяльності», то це фактично орієнтуватиме органи Держпраці до надання інтересам суб’єкта господарювання не передбачених законом переваг перед правами та інтересами працівників зазначеного суб’єкта господарювання.
А надання посадовими особами неправомірної вигоди Закон України «Про запобігання корупції» кваліфікує як корупційні дії:
«Неправомірна вигода – грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав».
Безумовно, державні наглядові органи мають повне право застосовувати в своїх офіційних матеріалах власне професійне бачення дорученого їм предмету діяльності. Однак, таке бачення за жодних обставин навіть натяком не повинно розходитися з чинним законодавством.
Держпраці України є правонаступником органів Держгірпромнагляду і Державної інспекції з питань праці України, правонаступником їх прав, обов’язків, але також й історії їх професійної діяльності та їх трудових колективів.
Утвердження нових і перспективних засад діяльності органів державного нагляду не повинно базуватися на натяках про нібито каральну спрямованість діяльності попередників. Авторитет новоствореної служби безумовно має вимірюватися не лише високими гаслами, а реальним зменшенням випадків скритого травматизму на виробництві, відсутністю «заборонених» для перевірки суб’єктів господарювання, безсторонністю і непідкупністю державного інспектора і впевненістю працівників та членів їх сімей у належному рівні їх соціального захисту.
Старший юрист
Європейської правничої компанії
В.І. Карабань