Відповідно до пункту 7 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснено, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов’язки. Для працівника з ненормованим робочим днем час знаходження на роботі понад встановленої його загальну тривалість вважається робочим.

Слід мати на увазі, що звільнення за появу на роботі в стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння застосовується до працівника незалежно від того, чи притягався він раніше до дисциплінарної відповідальності та чи вживались до нього заходи громадського стягнення. Власник або уповноважений ним орган вправі звільнити працівника за цією підставою і при одноразовому порушенні трудової дисципліни, дотримуючись при цьому порядку і строків накладення дисциплінарних стягнень.

Також відповідно до зазначеної постанови Пленуму ВСУ, а також судової практики вирішення спорів про звільнення з роботи у зв’язку з появою на роботі в нетверезому стані, нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп’яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

Так, у справах № 640/17224/15-ц, № 295/3233/17 Касаційний цивільний суд не визнав обґрунтованими покликання позивачів на те, що акти про появу працівника на роботі в нетверезому стані та про відмову давати пояснення не є доказами, що підтверджують факт перебування у нетверезому стані, оскільки законодавством передбачено інший порядок встановлення цих обставин. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанції надали належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам нетверезого стану працівника та за наявності відмови особи в проходженні медичного огляду, а також непроходження такого огляду в самостійному порядку та неспростування наявних в матеріалах справи доказів перебування позивача на робочому місці в стані алкогольного сп’яніння, суди дійшли законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Також згідно зі статтею 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У справі № 761/26558/15-ц Верховний Суд погодився з тим, що звільнення позивача за відсутності згоди профспілки було незаконним. Суд зазначив, що враховуючи те, що звільнення на підставі пункту 7 статті 40 КЗпП України є дисциплінарним стягненням, питання доцільності застосування такого виду дисциплінарного стягнення також мають бути враховані з метою додержання принципу співмірності. В даному випадку, як вказує профспілка і це підтверджується матеріалами справи, позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем більше 20 років, мав позитивні характеристики, був звільнений за появу на роботі у нетверезому стані, який достеменно не підтверджений. А отже, обрання такого виду дисциплінарного стягнення не може вважатися співмірним, виходячи з засад розумності та справедливості.

Поряд з цим, у справі № 701/536/17-ц Касаційний цивільний суд погодився з висновком апеляційного суду щодо необґрунтованість відмови профспілкового комітету у наданні згади на звільнення позивача та відповідно погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у задоволенні позову про поновлення на роботі. Так, суд касаційної інстанції зазначив, що суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з’ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. А в даному випадку рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору не містило посилання на правове обґрунтування висновку про незаконне звільнення працівника з роботи, а ґрунтувалося тільки на ділових якостях та сімейному стані позивача, що є недостатнім для відмови у дачі згоди на звільнення.

Відповідно до частини дев’ятої статті 43 КЗпП України якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Так, у справі № 408/1847/16-ц ВС скасував рішення апеляційного суду про поновлення працівника (звільнення позивача було проведене без попередньої згоди профспілки) та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд, встановивши, що позивач є членом виборного органу профкому первинної профспілкової, відповідач із поданням про надання згоди на його звільнення за пунктом 7 частини першої статті 40 КЗпП України до первинної профспілкової організації не звертався і попередню згоду на звільнення позивача не отримав, вимог частини дев’ятої статті 43 КЗпП України не виконав.

Посилання на судові рішення:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/71807609
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75099305
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72489590
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76381738
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72009682

адвокат Богуцька Людмила Павлівна