Особа звернулась до адміністративного суду з позовом до відділу державної реєстрації актів цивільного стану про визнання незаконною відмови щодо зміни по батькові та зобов’язання провести реєстрацію зміни по батькові.

Позивач вказувала, що проживала із вітчимом, свого біологічного батька, який нею не цікавився та ухилявся від виконання батьківських обов’язків, не пам’ятає, а тому хоче змінити по батькові.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги. В обґрунтування рішення зазначив про рішення Європейського суду з прав людини від 16 травня 2013 року у справі «Гарнага проти України», який постановив, що Україна порушила стосовно заявниці статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відмовивши у зміні по батькові особи.

Суд апеляційної інстанції скасував постанову окружного суду та відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд зазначив, що Законом України від 1 липня 2010 року № 2398-VІ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Порядком розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 915, не передбачено зміни по батькові особи з тих підстав, на які посилається позивач.

ВАСУ дійшов висновку, що спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства та закрив провадження у справі.

ВАСУ зазначив, що згідно зі статтею 123 Сімейного кодексу України зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, вносяться на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, а відповідно до пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України у порядку цивільного судочинства розглядаються справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Верховний Суд України не погодився з таким висновком ВАСУ, скасував його ухвалу, а справу передав до суду касаційної інстанції для подальшого провадження за касаційною скаргою позивача.

ВСУ зазначив, що згідно зі статтею 17 КАС України до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Спір у справі виник у зв’язку з відмовою відділу ДРАЦС внести зміни до відповідного актового запису на підставі заяви позивача. А відділ ДРАЦС є державним органом – суб’єктом владних повноважень, уповноваженим здійснювати державну реєстрацію актів цивільного стану, яка має публічно-правову природу.

ВСУ зауважив, що спір щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи є публічно-правовим, тому належить до адміністративної юрисдикції. А предметом спору щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи є власне рішення, дії чи бездіяльність відповідного органу, що й оскаржила позивач (постанова від 03.10.2017 у справі № 21-5607а15).